Про Нявку
“Він бачив перед собою Марічку, але йому дивно, бо він разом з тим знає, що то не Марічка, а нявка. Йшов поруч із нею й боявся пустити Марічку вперед, щоб не побачить криваву дірку ззаду у неї, де видно серце, утробу і все, як се у нявки буває…”
Коли була людиною, я іноді себе питала, чому нявки - такі дивні істоти? Стоїть обличчям до тебе - дівчина, повернеться спиною - і всі нутрощі як на долоні. Може, тому що на нявок перетворювались зазвичай дівчата, що померли наглою смертю? Або, може, це - символ болючої відкритості, безпорадності нехрещеної-несповіданої душі?
Тоді, живою, я могла думати багато, зараз - ні. Бо в мене немає пам’яті. Я не знаю свого імені, не знаю, ким була і кого любила. Іноді навіть забуваю, що то значить - “я”… Розчиняюсь у травах, у водах, лісі та землі, зливаюся з мільйонним хором померлих такою ж наглою завчасною смертю і відчуваю, як вібрує-посилюється наша спільна жага. Інстинкт пам’яті.
Мавка Наталі Рябоконь
